Цю сторінку схвалено
Що революцію чинили[1];
Пани знов світу голосили,
Що сам уряд попідкупляв
Хлопів, щоб шляхту мордували.
Одні в жидах вини шукали,
Ті єзуїтів приплели,
А інші знов ширили вісті:
То демократи, комуністи
І емісарії були.
А серед тої колотнечі
Мужик стояв, зігнувши плечі,
Німий, сліпий, а всім грізний.
Бо й як же ж! Після вікової
Тиші, мов ураган страшний,
Зірвавсь, і то без ніякої
Причини, й кровію братів
Країну рідну обагрив.
Ні, це аж надто очевидно,
Що тут якась рука брудна
Навмисне із самого дна
Душі народньої безстидно
Й безбожно вгору підняла
Найдикші страсті, задурила
Народній розум, заглушила
Чуття, і тисла і вела
Нетямні руки до удару.
Хоч від тарнівського пожару[2]
- ↑ Тут автор мав на увазі повстання польської шляхти за самостійну польську державу. Австрійська бюрократія й уряд боролися з цим повстансько-революційним рухом всіма засобами, навіть провокуючи селянство проти панів. Через те в селян була думка, ніби уряд і його урядовий апарат стоїть проти панів в обороні селян.
- ↑ Тарнівський пожар — мазурська різня 1846 р. Польська шляхта готувала повстання. Щоби втягнути в це повстання селянство, демократичні польські емісари почали агітацію серед селян. Щоб паралізувати революційні змагання шляхти, австрійська бюрократія спровокувала селянство, почала грати на соціяльних противенствах панщизняного села і шляхти і 1846 р. устроїла панам велику т. зв. мазурську різню. Польські селяни в тарнівському повіті почали різати панів. (Дивись про це Франкові оповідання „Місія“, „Чума“, „Різуни“)
