Колишній цар Айодії, Девадатта,
Тепер від многих літ святий пустинник,
Чудесний лікар і порадник всіх.
Та що за диво, що його міщани
Сюди такою купою прийшли?
І прадіда пощо несуть святого?
Та ось його побачив Девадатта,
Побачили міщани.
„Царю, царю! —
Роздався дружній крик їх, — почекай!“
Девадатта.
„Стій Гарісчандро! Ще тобі не час
В палату Індри! Діти, лийте воду,
Гасіть вогонь!“
За кілька хвиль погас
Вогонь. Ридаючи і сміючися,
Міщани на руках знесли зі стоса
Дитя і Сайвію і Гарісчандру.
Гарісчандра.
„Що завинив я вам, що ви на силу
Вертаєте мене з тієї стежки,
Що до свободи вічної веде?“
Девадатта.
„Великий гріх твій тут тебе спиняє.
Хіба забув ти, що найперша царська
Повинність — дбати про своїх підданих?“
