Їх заповіти, щедрі дари клали
Попам, брахманцям, тямили про вбогих,
Творили правду сиротам і вдовам,
Карали переступних. І за що ж
Таку страшну тепер нам довелося
Терпіти кару? Без вини своєї
Ти стратив власть, багатство і державу,
Всі троє ми в неволю продалися,
Дитя єдине стратили — і за що?
З-за прибагів неситого аскета!
Ні, ні, не має правди на землі,
Ні в небі!“
Гарісчандра.
„Жінко люба, цить! Не слід
Наріканням себе ще більш карати.
Мабуть на щось богам була потрібна
Ця люта кара, що на нас зіслали.
Та закінчиться вже вона сьогодні.“
Сайвія.
„Ти дивно так це мовиш! Як це так?
Чи ти що знаєш? Чи задумав що?“
Гарісчандра.
„Дружино вірна, не питай нічого!
Ходім лишень і дерева обоє
Знесім багато й царський стіс високий
Для сина свого бідного зложім —
А там побачимо, що нам робити.“
