Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/205

Вісвамітра.

Мабуть ти сам задумав ошукати
Мене. Та ні! Я не дарую свого!
Роби що хоч, а решту грошей зараз
Добудь мені, і довше не крути!

Гарісчандра.

Пожди ще, батечку! Ти ж бачиш, я
Нічого вже не маю на всім світі.
Цих жмінка грошей — це ж ціна кривава.
За них то жінку й сина я продав.

Вісвамітра.

Байдуже це мені. Ще три години,
Заким за гори ясне сонце сяде.
Той час іще готов тобі я ждати,
Та довше ні хвилини не зажду.

Сказавши це, помалу віддалився.

 

XII

 

Не міг нічого думать Гарісчандра.
Розпука, мов гадюка, ссала серце
І мозок бідного. А далі встав
І мов безумний знов зачав кричати.

Гарісчандра.

Гей, гей купці! Сходіться! Подивіться!
Кому такий, як я, невільник здався,
Купіть мене! До всякої послуги
Спосібний, до найтяжчої роботи!