Біда з жінками, друже мій, неправда?
Ти певно не з добра й свою оце
На продаж вигнав. А мене моя
Також сюди пригнала. Бачиш, я
Старий уже, та спокусив нечистий,
Що з молодою оженивсь. Гай, гай!
По невчасі пізнав я, у яку
Пригоду вскочив! Догори ногами
Весь тихий дім мені перевернула!
Все їй не в лад, все їй подай, зроби,
І все не так! А скажеш що — кричить,
Лящить, руками і ногами трепле,
Трохи що бить старого не хапаєсь.
Сьогодні ось, мов мокреє рядно,
Пристала: йди та йди мені на торг,
Купи невільницю, щоб до послуги
Була! Я не багатий чоловік,
Та що робить! Ще й Богові в душі
Подякував, що лиш на тім і стало.
А то боюся, друже мій, що швидко
Вона напре на мене, щоб пішов
Невільника купить їй молодого!
Та я розговоривсь, а ти мабуть
Спішишся! На ж тобі, мій друже, гроші:
Сто рупій золотих. Це гріш чималий.
Я лиш для тебе так даю, бо знаю,
Що не велить закон тобі з брахманцем
Ні торгуватись, ні глядіти навіть
На гроші, що він дасть тобі. Ось тут
У правий ріг поли зав'язую
Тобі всю суму. А тепер, небого,
Ходи зо мною!“
І він взяв за руку
Царицю, та вона в тривозі й болю
Немов окаменіла.
