Пропало все, що мав він осягнути,
І він почув себе таким слабим,
Безсильним, грішним, злим, від святости
Далеким, як колись у світі був.
І запалав страшенний гнів у серці
Його на Гарісчандру. Мов мара
Грізна, він обернувся до царя
І крикнув: „Га, безумний! Стій! Чекай!“
Схиливши очі і зложивши руки
На груди, мов перед святим, стояв
Цар Гарісчандра, поки звільна, ледве
Волочучи зів'ялі в постах ноги,
Приблизився до нього Вісвамітра.
Тоді, упавши перед ним на землю,
Заговорив покірно Гарісчандра:
„Не гнівайся, угодниче святий!
Не з злої волі, не з плохої думки
Я перебив твою глибоку тишу
І збунтував твою молитву! Пробі,
Кленусь тобі, лиш крик отой болющий,
Жіночий крик, що тутка роздавався
І помочі благав, мене спонукав
До того, що я з криком тут явився“.
Вісвамітра.
Нещасний! Якби знав ти, скільки горя
І страти крик твій причинив мені!
Гарісчандра.
Святий покутниче! Хай вишній Індра
Мене хоронить від лихої думки!
Та сам скажи, чи, чувши крик такий,
Не мусів я з святого обов'язку
