Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/180

Та владар духів Рудра^[1] бачив це
І в серці своїм вчув тривогу зимну,
І так почав сам в собі помишляти:
„Ще день один, а цей аскет худий
Покутою здобуде Божу силу
І змусить нас усіх, щоб перед ним
Впадати на коліна, буть йому
Рабами й слухати до віку. Сила
Його молитви і його страждання
Не позволя мені його торкнуться;
Покус моїх давно він не боїться.
Що ж маю я вчинити, щоб відразу
Понівечить весь плід його покути?
Як доведу його до того, щоб
Схибив в чім будь у тій останній хвилі?“

Так клопотавсь цар духів лісових,
Що любить всякі перепони класти
Святим аскетам та й усяким людям.
Так міркував, аж впав на добру думку,
І зараз взявся виконать її.

 

III

 

У тому лісі полював в ту пору
Цар Гарісчандра, Косалі володар.
Високий, статний, молодий, вродливий.
Недавно ще він на престолі сів,
Недавно з Сайвією одружився,
Красавицею з княжого гнізда,
Недавно радощів зазнав батьківських:
Рогіта, син його, семиліток,
Мов сонце красний, ріс йому на втіху.

1. Рудра — одна з незлічимих назв бога Сіви. (Ів. Фр.).