Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/17

У нас про пана, а тота
Палата, що ми мурували,
Котру він було назива
„Моя твердиня“, де дрожали
Піддані, де музики грали,
Пані й пани всю ніч гуляли,
Це нині корчма, в панській залі
Шваркоче нині жидова.

Помстився Бог за наші муки!
І як тепер про панські штуки
Говорю я, то не на те,
Щоб в вас ненависть розбудити,
Бажанням помсти осквернити
Свободи твориво святе,
А лиш на теє, небожата,
Щоб споминка старого тата,
Моя ця споминка мала
Вам сил, відваги додала.

Ще ж не заснуло наше лихо;
То голосно воно, то тихо
Підкрадується до села.
Хто знає, може доведеться
І вам такого ще дожить,
Що чоловікові здається:
Тут треба голову зложить!
Пропала правда, згибла доля,
Закована громадська воля,
Неправда всюди верх держить.

В таку то хвилю, діти милі,
Ви повість згадуйте мою,
І згадуйте, що сеї хвилі
Я з досвіду вам подаю.
В сам час, коли неправда люта