Похиленою головою. Каїн
Відразу догадавсь, що він сліпий.
Ось вийняв він з-за пазухи струну
І на роговий лук нап'яв, і брязнув
По ній. Мов ластівка зацвіркотала
Струна, і щось немов вступило в діда.
„Ех, діти!“ — скрикнув він і з місця встав.
„Старий я став, сліпий, а ще готов
Помірятися з вами при стрільбі“.
„Го, го, дід Лемех до стріли бересь!“ —
Загомоніли хлопці. — „Браво, діду!
Давайте з нами до мети стріляти!“
„Де ж та мета? Ведіть мене туди.
Де стаєте!“
В тій хвилі ті, що бігли,
Побачили, як Каїн наближався
На край майдану.
„Горе! Хтось чужий
Іде! Розбійник! Лісовий дикун!
Рятуйте, діду!“
І немов курчата
Від яструба, вони до діда збіглись.
Дрогнув дід Лемех.
„Де є той дикун?“ —
Спитав суворо.
„Із-за кедра вийшов!
До нас іде!“
І Лемех ані слова
Не мовив більш, на лук нову стрілу
Вложив і — вистрілив.
„Стій, Лемех, стій!“ —
Роздався голос. „Я твій прадід Каїн!“
Та в тій же хвилі гострая стріла
Йому попала прямо в серце. Скочив
Угору Каїн, і лицем на землю
