Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/162

Здається ні! Оті немногі люди
Там в раю, що плодів тих куштували,
Під лютими ударами юрби
Вмирали, бачилось, і пропадали.
Так що ж давав їм плід той? А! вгадав!
Вони на смерть ішли мов на весілля,
Вмирали з усміхом, із ран, із мук
Вони катів своїх благословляли.
Що це значить? Знать смерть їм не страшна!
Знать джерело життя було в їх серці!
Яке ж це джерело“?..
 „Я бачив: скоро
Хто плоду з дерева життя вкусив —
Прояснювавсь увесь, благим спокоєм
Проймавсь, і голос піднімав і кликав
Усіх до себе, ворогів найгірших
Мов друзів обнімав, і був неначе
Той піястер меду чистого, солодкий
І запахущий, ясний і поживний,
Одним чуттям святим наскрізь пройнятий.
Значить: чуття, великая любов —
Ось джерело життя!“
 І скочив Каїн,
Мов звір сполоханий, і оглядався
Довкола, і шептав немов в нетямі:
„Чуття, любов! Невже ж це так, о Боже?
Невже в тих двох словах малих лежить
Вся розгадка того, чого не дасть
Ні дерево знання; ні загадковий
Той звір не скаже? Бідні, бідні люди!
Чого до того дерева претесь?
Чого від того звіря ви ждете?
Погляньте в власне серце, а воно вам
Розкаже більше, ніж всі звірі можуть!
Чуття, любов! Так ми ж їх маєм в собі!
Могучий зарід їх у кожнім серці