Ніж з кременю. От де веде знання!
Кров, рани, смерть — його найперші дари“
„Так пощо ж ми бажаємо знання?
Значить, бажаєм смерти? Ні, неправда!
Хіба ж я смерти Авеля бажав?
Я жить хотів по-свому — більш нічого.
Хіба стрілець бажає смерти звіря?
Він хоче жить, йому потрібно м'яса!
Він хоче жить і мусить боронитись,
Щоб звір його не ззів! А той, що лук
І стріли видумав, чи смерти він
Бажав чиєї? Ні, бажав лиш жити,
Придумував підмогу для життя!
Значить — знання, то не бажання смерти,
Не враг життя! Воно — веде к життю!
Вбезпечує життя! От в чім вся річ!
Як та стріла, що забиває птицю,
Сама — не птиця! Як той ніж, що ріже,
Сам не убивця! Так значить — знання
Не винне тут! Воно ні зле, ні добре.
Воно стається добрим або злим
Тоді, коли на зле чи добре вжите.
А хто ж його вживає? Хто його
В руці держить, як той стрілець стрілу?
Хто той стрілець?“
Не привичний до думки,
Старечий ум, мов раненая птиця,
Метався, тріпався у темноті,
Та відповіді на питання теє
Не міг найти. І знов ув інший бік
Звернувсь.
„А що ж те дерево життя?
Яка в плодах його укрита сила?
Чи справді в'ни безсмертя можуть дати?
