Закоштувать того, чим сам
Колись так щедрий був для нас.
Встав, мов пришиблений, немов
Той труп блідий. Лиш з уст стиснутих
По крапельці стікала кров,
І кров'ю також налилися
Білки очей непевних, лютих.
Він звільна, к німцю підійшов,
І шепнув: „Ну, тепер молися!
Цього не подарую я, —
Це, швабе, буде смерть твоя!“
„Herr Schlachziz, пане топрочею,“ —
Спокійно німець відказав,
І головою похитав, —
„Gedenken Sie, was Sie da sprechen![1]
Це не кашіть, то є Verbrechen[2]
То є похроса! Ви своєю
Шляхецькою пихою сам
Сопі все лихо наропили!
Я ш тут то вас ішов в тій хвилі,
Шоп топру вість потати вам.
Ось тут у мене ваша пані
І кльопа, що пули піттані
У вас, — вони сюта прийшли
Са вас просити. Кльопа клюпа
Та топра, пане! Ваша пані
Мені роскасувала купа[3],
Як то вони їй помогли
У всім. Не міг я віткасати,
І йшов сюта, шов вам свій піль,
Свою сневаху тарувати.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/137
Цю сторінку схвалено
