І їдовито усміхнувся…
Той сміх Мигуцького немов
Ножем у серце заколов.
І не чекаючи, що скаже
Комісар, він рванувсь ураз,
Комісара за грудь потряс
І крикнув: „Кровопійце! Враже!
Чи ще із тебе не досить?
Чи ще ти моїх мук не сит?
Коли не сит, так доконай же
Мене відразу!“ „Ґвальт! Рятуйте!“ —
Комісар крикнув, взад подався.
Тут пана гайдуки спіймали.
Він висапавсь і — засміявся.
„Го, го, Herr Schlachziz, не шартуйте,
От ви які! Ану там, чуйте,
Пан керкермайстер[1], Bank heraus“[2]!
Мигуцький зблід. „Це що значиться?
Я ж шляхтич!.. Ти би смів?… Я… я…“
„О, прошу, прошу не шуриться[3]!
Тепер в нас конституція!
І проти права й проти пука[4]
Всі рівні. Хльопці, legt ihn platt[5]!
Хай пан пізна, що то за штука!
Legt ihn, і всипте тватцять п'ять!“
І дармо пан пручавсь, кричав.
Прийшлось в конституційний час
