Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/123
Цю сторінку схвалено
Таш ше не тавно, як я чув,
Тим самим кльопам ти самкнув
Поперет носом церкву Пошу![1]
Піти ми пітем, та помалю,
То старости ше маєм час, —
А перет тим ше криміналю
Ви покоштуєте у нас!“
І капралу сказав дві слові,
А капрал крикнув воякам:
„Marsch!“[2] „Ну, ви, кльопа, путь сторові!“ ―
Комісар крикнув нам на возі.
І похід рушив по дорозі,
І швидко з виду скрився нам.
XIX
Минули свята. Дивно-дивно
Було нам: вже в робучі дні
Отаман не стає в вікні,
Не стука костуром, не лаєсь,
На панщину не гонить! В сні
Часом отаман ще ввижаєсь, —
На яві все пішло противно.
Працюють люди по полях
Самі собі, а співи ллються,
Сміється небо, всі сміються.
Полудне — спочивати ляг
Мужик при втомлених волах,
Полуднує і оглядаєсь,
Чи де отаман не зближаєсь;
А втім згадав, що він свобідний,
І аж під небозвід погідний
Веселу пісню затягнув, —
