Перед іконою. Кричить
Усякий на вітання друга:
„Христос Воскрес, а панщину
Чорт взяв!“ А там старий дідуга,
В селі найстарший чоловік,
На давню, ледве замітну,
Могилку аж грудьми приник,
І обнімає дернину
Й кричить що сили: „Тату, тату!
Ми вольні! Тату, озовись!
Та ж ти цілих сто літ ту кляту
Неволю двигав, і вмирати
Не хтів, а волі ждав! Дивись,
Ми вольні! Бідний, ти дождати
Не міг, — аж нам той промінь блис!
Вже моїх внуків пан в палату,
Так як мене, не забере!
Візьміть мене до себе, тату!
Ваш син свобідним вже умре!..“
Аж ось, заледве піп успів
Паски христянам посвятити, —
Аж бачимо: що де долів
Селом валить? Сіріють свити,
До сонця ґудзики блищать,
І вістря понад головами, —
Тяжкая маса мірно, в ряд
Важкими стугонить ногами.
Жовніри! Грянув тарабан,
Мов о стіну горохом сипнув.
А в тім, — о, Боже мій! — я глипнув:
Посеред відділу — наш пан!
Взад руки скручені, понурий,
Лице додолу похиляв,
Мов день і світ і сонце кляв,
Людей стидавсь. Іззаду шнури,
