Все в оглушаючу злилось
Музику — дай Бог, щоб такої
Вам чути вже не довелось!
Широко рознеслась відтак
На все Підгір'я і Поділля
Ця вість про те, як ми собак
В день волі даної побили,
Собачов[1] кров'ю освятили
Свободу. Ніщо то й казать,
Падкий наш люд на все смішнеє;
Десь їм школяр сказав про теє,
Що в Франції якась Бастіля
Була: кого туди всадять,
Тому вже світа не видать.
Так от як ту Бастілю кляту
Люд зруйнував аж до основ,
Тоді аж вільне сонце в хату
Зирнуло, й день новий прийшов.
Похопили це наші люди:
„А в нас хоч песся битва буде
Замість Бастілії!“ Було
Сміху із тої битви много, —
Та в самій хвилі ми смішного
Не бачили. — Ми лиш одного
Шукали. З уст усіх ішло
Одно: „Комісар! Де комісар?
Патент де, що прислав нам цісар?“
Комісара десь не було!..
Тут люди всі заметушились:
Невже так з'їли пси його,
Що й костомахи не лишились?
Аж зирк: в соломі, де гніздились
