Зачали на хлопів стріляти,
Самі на власний карк ви свій
Стягли піту! Ja[1], пані цєю[2];
Як пи в вас кльоп пув шольовік,
То він пи вас не пік, не сік,
А груддю заступив своєю!
Та па! Не те вам в гольові!
Тля кльопа пуки і панщизна,
А в вас повстання все нові,
Вас све ойчизна-шляхетчизна!
А як наш цісар після прав
І пана й кльопа тут трактує,
Ви в крик, що вольносць вам украв,
Що кльопа вам урят пунтує.
Ні, пане, ти тепер посунсь!
Кльоп не сліпий, кльоп топре паче:
Оце сторове, те поляче, —
Der Bauer, пане, ist für uns[3]!
Тепер пропали атентати!
А як які вовки прийдуть,
Шоп нашу стайню напатати,
То вше тут вірних псів найтуть,
Шо топре вуха їм намнуть,
Аш путуть товго пам'ятати“.
„O, Sapperment! Тяжкі часи,
Коли вже все зійшло на пси.
А псів багато в нашім краю!
Та тільки ж, панцю, я гадаю,
Ви помилились, як за псів
Вважаєте отих хлопів.
Пси вірні свого пана знають.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/108
Цю сторінку схвалено
