— Ні, таточку, не говори цього! Він такий лицар, як інші лицарі, ні, він ліпший, сміліший і чесніший від усіх тих боярчуків, яких я бачила досі. Впрочім, таточку, дарма вже відмовляти, я присягла!
— Що значить присяга дурної, осліпленої дівчини?
— Ні, таточку, я не дурна і не осліплена! Не в пориві дикої пристрасти, не без вагування й думання я зробила це. Навіть не без вищої волі, таточку!
Останні слова сказала вона якимсь приглушеним, таємничим голосом.
Боярин цікаво обернувся до неї.
— Ну, а це що знов? Яка вища воля спонукала тебе до такого безумства?
— Слухай, таточку, — говорила дівчина, обертаючись до нього та звільняючи в їзді. — Вночі перед тим днем, коли ми мали рушати на ведмедів, показалась мені в сні моя мати. Така була, якою ти описував мені її; в білій одежі, з розпущеним волоссям, але з лицем рум'яним і ясним, мов сонце, з радістю на устах і з усміхом та безмірною любов'ю в ясних очах. Вона приступила до мене з розпростертими руками і обняла мене, сильно притискаючи до грудей.
— Мамо! — сказала я, і більше не могла нічого сказати з радости та розкоші, що наповняла цілу мою істоту.
— Мирославо, дитя моє єдине, — говорила вона лагідним, м'яким голосом, що й досі тремтить мені в серці, — слухай, що я тобі скажу. Велика для тебе хвиля зближається, доню! Серце твоє пробудиться і заговорить. Слухай свого серця, доню, і йди за його голосом!
