йде горі долиною Стрия в наші сторони. Правда, боярине, що ти ще не знав цього?
Тугар Вовк з подивом, майже зо страхом, дивився на старого Захара.
— А відки ти це знаєш, старче? — запитав він.
— Я й це скажу тобі, щоб ти знав, яка сила в громадах і їх вільнім союзі. Зі всіми підгірськими громадами ми стоїмо в зв'язку; вони обов'язані нам, а ми їм, доносити якнайшвидше всякі вісті, важні для громадського життя. Підгірські ж громади стоять у зв'язках з дальшими, покутськими та подільськими, тож про все, сяк чи так важне для нас, що діється на нашій Червоній Русі, йде блискавкою вість від громади до громади.
— Що вам з вістей, коли помогти собі не можете! — згірдно буркнув боярин.
— Правду сказав ти, боярине, — сумно відповів Захар. — Подільські та покутські громади не можуть допомогти собі, бо вони обдерті та обезсилені князями та боярами, які не дозволяють їм мати своє оружжя ані вправлятися в робленню ним. От і бачиш, боярине, що це значить: єдинити силу народу в одних рунах! Щоб з'єдинити в одних руках силу народу, треба ослабити силу народу. Щоб одному надати велику владу над народом, треба кожній громаді відібрати її свободу, треба розбити громадські зв'язки, обезоружити громадські руки. А тоді всяким монголам відкрита дорога в нашу країну. Бо поглянь тепер на нашу Русь! Твій владник, твій могучий князь Данило пропав десь безвісти. Замість обернутися до свого народу, віддати йому його свободу і зробити з нього живу, непоборну запору проти монгольського наїзду, він, поки монголи
