ленкувате, мов у трупа. Він почав трястися всім тілом і по хвилі, знесилений, склонився головою так, що Гапка мусіла положити його на подушку. Простягнена на ковдрі його костиста рука стягалася судорожно, далі почала кидатися, а лице почало виражати намагання сказати щось. Та сили не стало, і він тільки зарухав посинілими, безкровними губами.
— Хай вельможна пані убудуть ласкаві йти до себе. Його це мучить. Йому не можна говорити, — полушептом сказала їй Гапка.
— Як то, не можна говорити? — трохи немов обрушилася пані. — Адже перед хвилею говорив із тобою.
— Це так… кілька слів…
— Що ж він тобі казав?
В тій хвилі о. Нестор так різко застогнав, почав так неспокійно кидатися на ліжку, рука його так швидко стискалася судорожними рухами, що Гапка не могла на це питання відповісти.
— Бачать ясна пані! Йому знов гірше! Прошу йти! Прошу йти!
— Тут конче дохтора треба! — промовив рішуче садівник.
— Але що ви мені плетете? — з упертістю розпуки скрикнула пані. — Слабий, конає… тьфу! А я вам кажу, що він за два, за три дні встане на ноги. Адже я його знаю, в нього такі напади вже пару раз були. Власне його треба розрушати, розговорити. Отче Нестор! Ану, кріпіться! Підведіть голову! Скажіть, як себе почуваєте?
І вона, підійшовши до ліжка, взяла його за руку. О. Нестор іще раз застогнав, потім звільна замкнув очі, посинів і зробився мов неживий.
