— Ну, що вам, єґомость? — скрикнула пані Олімпія. — Господи, якого ви нам страху завдали! Тут уже всі почали думати, що вас убито, обрабовано, Бог зна що!.. А я все своє кажу: чекайте, він зараз прийде до себе! Хіба я вас не знаю? Адже з вами вже не раз таке бувало. Ну, скажіть, скажіть, хай і оцей чоловік почує… Бачите, садівнику? Чи я вам не говорила? Ви мусіли, пан-отченьку, вчора трошки заміцну гербату випити… Рому трохи забагато долити, правда?.. А я вам не говорила, що то може вам пошкодити? А, Господи, і так ударитися! Адже ж ви могли зовсім забитися! О! Певно, головою об кант гримнулися. Я вже послала до цирулика[1] до Зворині, от-от тільки його не видно. Хоч я думаю, що його не треба. Ну, як же себе почуваєте? Ослаблені трохи? Де ж пак! Стільки крови витекло! Але ми з Гапкою візьмемо вже вас під свою опіку! За пару день будете здорові, як риба!
Вона говорила живо, багато, перескакуючи з предмету на предмет, немов старалася заговорити о. Нестора, не дати йому прийти до слова. При тім вона оберталася прудко то до о. Нестора, то до Гапки, то до садівника. Можна було подумати, що велика й несподівана радість розворушила її так дуже. Та на о. Нестора ота її балаканка зробила зовсім противне вражіння. Побачивши паню Олімпію, він замовк. Гарячковий блиск його очей почав гаснути, гарячковий рум'янець щез зі старечого лиця, й воно зробилося знов бліде, аж зе-
- ↑ Цирулик — лікар без патенту, практик-лікар.
