— Ой! Бо… лить! Ой… як же тя… жень… ко! Голова! Де мо… о… я голова? Хто ме… е… е… е… ні голо… о… ву взяв? О… ооо!
— Маячить! Нещасний! Видно, в голові біль тяжкий чує! Ану, Параско! Живо ліжко постели! Перенесемо його на ліжко!
— А сорочку чи цю саму на нього надінемо? — питала Гапка.
— Е, ні! Я зараз вийму чисту з комоди! Хіба ж можна хорого в такій закривавленій сорочці класти? Доктор приїде, люди поприходять, де ж це можна, щоб пан-отець так лежали.
І вона, не гаючись, вийняла з комоду білу сорочку й наділа її на о. Нестора, котрого опісля три жінки при помочі садівника поклали на ліжко. Пані Олімпія сама поправила йому подушку, підложила яська[1] так, щоб хорому було якнайвигідніше.
— Я радив би до голови оковити прикладати, — мовив садівник. — Це на такі рани дуже помагає.
— Не бійтеся, ми це й без вас знаємо, — відповіла Гапка, котра почала знов поратися коло пораненої голови о. Нестора, перемиваючи закривавлений рушник та губку. О. Нестор при найлегшім дотику до його голови стогнав страшенно, судорожно хапався пальцями за подушку, за груди, за що міг, і тратив притомність. Очевидно, біль був страшенний. Та коли Гапка поперемивала все, а пані Олімпія зі свого покою принесла у пляшечці оковиту, котрою намочено губку і приложено до рани, він швидко успокоївся, і здавалось, що заснув.
- ↑ Ясько — маленька подушечка під голову.
