як здавалося садівникові, уникала якось дивитися на о. Нестора, тільки, обійшовши його здалека, почала пильно роздивлятися по покою.
— Тут усе в порядку, — промовила вона. — Не видно, щоб якінебудь злодії…
Та тут перервав її слова голосний окрик Гапки:
— Прошу ясної пані! Єґомость живі! Єґомость ще дихають!
— Господи! — скрикнула пані, та таким якимось голосом, відмінним від дотеперішнього, не то радісним, не то смертельно переляканим, що всім мов ножем у груди кольнуло.
Гапка тим часом припала до о. Нестора. Приклякнувши на коліна, вона піднесла його голову з землі. Лице о. Нестора було страшенно бліде, чоло й волосся усе у крові, сорочка на грудях також кривава. Він дихав, але очі його були замкнені, немов у глибокому сні. Зрештою, він був роздягнений, тільки в сорочці і штанах; ліжко було зімняте, але на ньому не видно було слідів крови; видно, що катастрофа стряслась над ним уночі, коли він уже спав, але не в ліжку.
— Води, Параско! Води подай! — крикнула Гапка, котра славилась у селі тим, що вміла „давати раду“ у припадках наглої й тяжкої слабости.
— А я би радив зараз післати по війта й жандармів, — мовив садівник, роззираючись по покою й передпокою. — Онте вікно в передпокою відчинене, туди міг увійти лихий чоловік, пек би йому було!
— Але ж хорого чоловіка треба рятувати! — скрикнула Гапка і при помочі Параски почала обмивати голову о. Нестора і тверезити його.
