— А, так ти з паничем! — скрикнув пан Калясантій. — Він тебе сам запровадив, чи ти добровільно прийшла?
Маланка видивилася на нього.
— Ну, скажи, ти його дуже любиш, га? Чи ти тільки так до нього прийшла, в гостину?
— Ти часто так приходиш сюди?
— Ну, а як панича нема, то, може б, ти і з нами погостилася? Така гарна дівчина, нам буде дуже приємно.
— Ну, Маланю, справді! — промовив Тадзьо. — Поки твій панич прийде, сядь собі ось тут із нами, напийся вина! Гей, ти, хлопе, дай сюди келишки з вином!
— Нам усім! Нам усім! — крикнув пан Калясантій. Усі вип'ємо на здоров'я гарної Малані, чи ти справді так називаєшся, га? Гарне ім'я!
— Ну, Маланю, на́, не бійся нас! — приговорював пан Еміль, подаючи їй келишок із вином. — Панич зараз прийде, а ми його гості. Ну, чого ж ти так стоїш? На́, бери й пий!
— Пустіть мене! — скрикнула нараз Маланка і прожогом кинулася наперед, відсуваючи своїми крепкими руками набік улазливих паничів. Пан Еміль похитнувся й розлив вино на підлогу, а на пана Калясантія наскочила Маланка так сильно, що він відскочив аж до стіни й вилив на себе все вино не тільки з келишка, але й з пляшки, котру держав у лівій руці.
— Ах ти, худобо неотесана! — скрикнув він, із сентиментального слізливого тону відразу впадаючи в грубіянський, — а ти що робиш? Ми до тебе делікатно, а ти тручаєшся?
