треба бути резолютним. По-вояцьки або по-шляхетськи. Шах-мах, і діло готове! Випиймо тим часом за Адасеве здоров'я! Niech zyje nam[1]!
Всі встали з місць, підняли чарки й півп'яними голосами проспівали: Niech zyje nam! Але спів їх на половині такту ввірвався. В сусіднім покою, в котрім була Адасева спальня, щось заворушилось, почувся якийсь шелест, якесь буркотання мов людини, розбудженої з глибокого сну, а потім гомін кроків і голосне стукання до дверей.
— А це що? — скрикнули нараз усі гості.
Стукання повторилося. Лакеї стояли зачудовані, чи перелякані, і жаден із них не поворухнувся. Перший пан Еміль підбіг до дверей, до котрих із другого боку стукано. Двері були замкнені, і ключ вийнятий.
— Де ключ від дверей? — запитав Еміль одного з лакеїв.
— Не знаю, прошу пана.
— Що значить: не знаю? Рушся, знайди, а не балакай дурниці!
Лакеї кинулися сюди-туди і принесли кілька ключів, з котрих один придався до тих дверей.
— От цікаво, хто там такий схований! — мовив пан Альфонс, від стола позираючи до дверей.
У відчинених дверях спальні показалася висока, струнка стать сільської дівчини. Напівсонними, напівздивованими очима, очевидно ще не розуміючи гаразд, де вона, дівчина дивилася на паничів, що, побачивши її, всі збіглися й цікаво приглядались їй.
- ↑ Хай живе нам!
