П'ють паничі, забавляються. Шумить вино в головах, лунає їх голосний спів, із кожною хвилею живіші, голосніші стають їх розмови. Дим від цигар синявими клубами стоїть під стелею, два Адасеві лакеї раз-у-раз відкорковують пляшки та наливають чарки.
— Як же ж ви тут живете в тій пустині? — обзивається пан Калясантій до одного з лакеїв. — Від села далеко, служниці якісь старі баби, невже так без молодих дівчат обходитесь?
— Радимо собі, як можемо, прошу ясновельможного пана, — відповів лакей, усміхаючись широкою усмішкою.
— Ну, як же собі радите? Ану скажи!
— А що! Тут попри фільварок стежка в ліс… і на гриби й на ягоди…
— Ага, а ви немов на рогачці[1] стоїте й мито збираєте від молодих дівчат.
— Ясновельможний пан, як бачу, розуміють цю річ.
— Ха, ха, ха! — голосно регочеться пан Калясантій. — Ще я б, братку, не розумів! Го, го! Ну, але стій, ось порожній келишок. Налий собі вина й випий! Зараз!
Лакей не дав собі цього два рази казати.
— Ну, а панич ваш, пан Адась, — допитував пан Калясантій, — він любить так… за дівчатами?..
— Цього я не знаю, прошу ясновельможного пана. Це не моя річ.
— Го, го, братку! Так мені не викрутишся. Не твоя річ? А як пан Адась каже: „Мацьку“ — чи як тебе кличуть?
- ↑ Рогачка, чи рогатка — її ставлять на нових дорогах (мурованих, мощених), щоб за зібране мито покрити кошти дороги.
