— Гадина.
— Чого волочишся? Чому спати не йдеш? — грізно, але знов таки не надто голосно говорила пані. — Не бійся, завтра до роботи годі тебе добудитися!
— Та йду вже, йду, — буркнув Гадина й направився до кухні.
— А пам'ятай собі, — мовила в слід йому пані, — завтра рано, скоро встанеш, викоси мені всі оті бур'яни тут перед вікном і довкола малинника! Скільки разів маю тобі це говорити?
Гадина мав охоту сказати їй, що вона ще ніколи досі не казала йому цього, але змовчав. Розказ пані у зв'язку з тими словами, які чув під вікном від о. Нестора, поразив його в саме серце. Що це нараз прийшло пані до голови? Пощо власне завтра викошувати той бур'ян? Коли задля малин, то, косивши бур'ян, тепер нічого малинам не поможеш, бо вони вже майже відійшли, а надто під вікном о. Нестора малин зовсім нема. Гадина довго перевертався на своїм тапчані в кухоннім присінку й не міг заснути. Він прислухувався пильно до нічних шелестів, та, крім щебету солов'їв, крику сови та різкого, перериваного й незрозумілого балакання крізь сон Гапки, що спала в кухні під вікном, не міг нічого розібрати. Параска спала в пані.
У присінку було гаряче, мов у парні. Гадина не міг заснути, перевертався з боку на бік. Він не думав ні про що, не прислухувався вже, дрімав, а проте від часу до часу перевертався на своїй твердій постелі. Вражіння внішнього світу ще доходили до нього, але півсонний дух не міг уже прив'язувати їх до певного місця, держати в ладі. Границя між сном і дійсною правдою помалу-малу затиралася чим-
