— Ні, Гнате! Двері я замкнув. Ключ був при мені.
— Значить, злодій замок розбив?
— Ні, коли я прийшов, двері були замкнені. Я мацнув до кишені, ключа при мені нема. Я вернувся до покою, а ключ із моєї кишені випав був і лежав на софі, засунений у кут. Тоді я відімкнув покій і побачив, що грошей нема.
— То, може, вікном уліз?
— І пані це каже. Та подумай лише, Гнате: котрим? Оцим від саду не вліз, бо заґратоване.
— Е, такі то й ґрати! Невеличкий хлопець, отакий, як Гадина, може влізтися.
— А ще до того мені здається, що було защеплене зі середини. Правда, пані потім казала, що воно відщеплене, але мені здається, що вона сама його відщепила. А тамтим вікном від подвір'я також не вліз.
— А що ж каже пані?
— Вона від першої хвилі на Цвяха звернула.
— На Цвяха?
— Так. Каже, що то ніхто другий не зробив, тільки Цвях.
— А коли то так могло статися?
— Десь між шостою й сьомою годиною.
— Ну, єґомость, як так, то я можу запевнити вас, що Цвях цього не зробив.
— Запевнити? А ви відки це знаєте?
— Від самого війта. Цвях нині по полудні ввесь час був у корчмі, впився, як штік[1],
- ↑ Штік — німецьке слово „Stock“, пень, зукраїнізоване, ще й із „іканням“
