А щоб тобі руки покривило! Щоб тобі язик колом у роті став, як тільки тих крадених вишень покоштуєш! Мало ти ще їх накрався? Не досить тобі? А щоб тебе раз розперло та розсадило!
Гадина випростувався й надармо, махаючи руками, силкувався втихомирити Гапку. Далі мало що не крикнув, щоб перервати невдержимі потоки її красномовства:
— Та вітряче теркітливий! Стій! Чого розтеркоталася? Чи то я сова, чи кіт, щоб я вночі на вишні йшов? От іще одуріла жінка! Я власне балакав із садівником, то він просив мене, щоб я цею стороною обійшов сад, чи не закрався та не сховався де тут який непотрібний пташок.
— Ой, брешеш, Гадино, брешеш! Так брешеш, аж тобі з-під носа куриться, — мовила Гапка, та вже ласкавішим голосом.
— Не віриш, то йди сама запитай садівника! — сміло мовив Гадина.
— Та хіба це моє діло! — обурилась Гапка. — Хоче садівник із тобою змову мати, то як собі хоче. Хоче псом доробитися, а вовком овець допильнуватися, його воля. Не моє просо, не мої горобці, не буду виганяти! Ну, йди, йди на зламану голову, куди єси намірився! Вже я маю в Бозі надію, що тої гілляки, на котрій маєш повиснути, ніяким світом не минеш! Сам на неї наскочиш! Самохіть голову в зашморг устромиш!
Тим братолюбним пророцтвом Гапка попрощала Гадину й пішла через хвіртку на подвір'я.
— Дай Боже й тобі! Дай Боже й тобі те саме, що другим зичиш! — крикнув їй у слід Гадина, пасучи очима крізь шпару в паркані, куди вона піде.
