слабосилий о. Нестор, власник величезного, як він собі міркував, маєтку, з котрого сам не вмів і не хотів користати, це була така натуральна, така навіть легальна, на його думку, жертва для його апетиту, що не обскубти її, дати собі вирвати з рук комусь другому, було б глупотою, гріхом.
Та проте Гадина був недуже сміливої вдачі. Природа й виховання зробили його швидше дрібним, кишеньковим злодієм, ніж розбишакою широкої руки. Урвати потаємно, підстерегти, закрастися, потягти, — на це він був майстер, але вище поза такі дрібно-злодійські штуки його фантазія не всмілювалась вибігати. Йому вдалось кілька разів підстерегти о. Нестора, як він ховав по кілька або й кількадесять гульденів денебудь у дупло дерева, між вулії або у шпару під стріхою, і потягти ті гроші. Розуміється, це не вдоволило його, а тільки загострило його апетит, розширило бажання, і тепер він від кількох день тішив себе фантастичною надією, що йому вдасться підглянути таку хвилину, коли о. Нестор вийде зі свого покою й забуде ключ у дверях.
Вбігти хоч на хвилину до того заклятого покою при такій нагоді — здавалося йому верхом щастя. О. Нестор так пильно замикався, так дуже вистерігався впускати когонебудь із прислуги до свого покою, що Гадина про те тільки й думав, якби то він, діставшися там, обома руками загрібав гроші, котрі, бачилось йому, мусять там лежати зовсім наверха на столі, в шухлядах, трохи що не по підлозі. Двірська цивілізація встигла до тла здеморалізувати його серце, але зовсім не побільшила, не розширила його інтеліґенції.
