Едзьо. — Коли я не можу засмакувати в лібералізмі, так, по-твойому, я вже панщини хочу. Це ще не логіка! Певно, воно б ліпше було для нашого мужика вернутись назад під крила свого природного опікуна, а навіть із народнього погляду ліпше б йому було не тратити своїх питомих старих прикмет для нових цивілізаційних набутків не раз дуже сумнівної вартости. Та що з того! Я знаю, що колеса історії назад не вертаються, хоча рівночасно знаю й те, що вони не раз попадають у блудний безконечник і по довгім блуканню вертають назад на місце, відки вперед вийшли. Отже, на мою думку, і тепер вони котяться в такім блуднім безконечнику, а наша річ, річ думаючих людей, політиків і праводавців, направити те зле, що досі від самого 1848 року, а почасти ще й перед тим, наробили нерозумні доктринери, а то й прямо ворожі нам елементи. Аджеж і без завертання панщини праводавець має тисячі способів, щоб привернути шляхті ту натуральну опіку над мужиком, яка їй з природи і з історичної традиції належиться!
— Ну, проти цього я нічого не маю, — промовив пан Калясантій, — і думаю, що саме це й є основа, провідна думка нашого автономічного праводавства, на скільки тісні рями того праводавства дозволяють тій думці уявитися на ділі. І того будь певний, що власне ми, народові демократи, кожний крок на тій дорозі вітаємо й будемо вітати з найбільшою радістю й до його виконання завсігди готові помагати.
— Ну, признаюся, що наскільки мене тішить твоя заява, настільки смутить те, що між демократами досі я мало стрічав людей,
