Пані Олімпія серед цього товариства почувала себе вповні щасливою і свобідною. Зразу її хазяйське серце трохи було защеміло на вид тих трьох фіякрів, котрими причвалали гості: вона боялася, чи вистане їй чим угостити їх як слід. Та це тривало тільки хвилину. Коротка розмова з Гапкою — і плян кампанії був уложений. Тепер гостина кінчилася, й пані бачила, що її гості зовсім вдоволені. Той вид підніс іще, побільшив її радість, що плила з самого почуття близькости своїх людей, зпочуття рівнорядної, благородної компанії. А до того ж її материнське серце радувалося на вид Адася, котрий у тій компанії був зовсім свій чоловік, поводився з усіми як із рівними, а з деким навіть (н. пр., з Дублянцем і д-ром Васонґом) як старший і вищий, і у всіх, очевидно, мав пошану й щиру симпатію.
Тільки один о. Нестор серед цієї компанії сидів, як ворона між павами. Після першого представлення, при котрім усі гості за чергою подавали йому руку, дехто промовив до нього пару слів, а потім усі його покинули, він засів собі в куток софи й там не то дрімав, не то над чимось думав, склавши руки на коліна і ненастанно без голосу рухаючи безкровними губами. Пані Олімпія кільки разів підходила до нього, сідала при нім, заговорювала то про це, то про те, — він відповідав їй чемно, але з місця не рушався, до компанії не мішався і в загальній розмові не брав участи.
— Що вже мені старому! — мовив він, махаючи рукою. — Що я їм таке можу сказати, чого вони… теє то… Прошу вельможної пані мною не турбуватися… Я вже собі… так собі… послухаю… дуже цікаво…
