переховувати гроші. Вже був майже готовий з цею роботою, коли почув, що двері з сіней до його кухні відчиняються. Він перелякався й тільки тепер пригадав собі, що, відправляючи Деменюка, з поспіху забув замкнути двері на ключ. Запхавши в кишеню решту грошей і списи цінних паперів, він поспішив до дверей покою, щоб побачити, хто там увійшов; швидкі кроки, що перемірювали кухню, прямуючи до його дверей, збудили в нім якесь недобре прочуття. Та поки ще зміг отямитися, двері його покою отворилися зо скрипом, і в них показалася постать пані Олімпії. Очі її блищали ще дужче, як звичайно, лице палало від швидкого ходу й нутрішнього зворушення, а на стиснених, енергійних устах висіли громи.
— Пан-отче, пан-отче! — промовила вона не вітаючись і не здоровкаючись, — що це ви задумуєте?
— Га! Що це? То ви, пані? — лепетів переляканий о. Нестор, ухопившися за ручку крісла і стаючи так, щоб те крісло було між ним і панею.
— О, ви вже й не пізнаєте мене! — промовила пані Олімпія, холодно всміхаючись, і, не ждучи на запросини о. Нестора, сіла при столику й почала розглядатися по покою.
— Ну, що, вибираєтесь від мене? — випалила нараз.
О. Нестор увесь затремтів при тих словах, скорчився, мов зів'ялий лист, і ледве міг держатися дрижачими руками за ручку крісла, щоб не впасти на землю. Пані Олімпія, бачучи його заклопотання, почала тепер лагідніше.
— Ні, пан-отче, це негарно з вашого боку! Це невдячність! Аджеж я на ваш маєток не
