ссала? Хіба мене не зв'ялила? Чи не готовиться з'їсти мене до решти! Господи, рятуй мене від злого духа! Поможи мені ще вирватися з цієї западні, щоб я міг хоч раз дихнути свобідно, подумати про направу того, що я вхибив цілим своїм життям!“
І він знов схопився і з подвійною силою, з гарячковим поспіхом почав ховати свої гроші по різних кутках, у різні скритки. Ще не був готовий і до половини з цією роботою, коли втім голосне стукання до дверей його покою перервало тишу і збентежило його до решти. Він аж підскочив зо страху, бачучи багато куп паперів і грошей на столі, бачучи неможність поховати все те в одній хвилині, і не знав, що діяти. Чи вдати, що спить, і не відзиватися? Ану ж: це хтось у злому намірі приходить, а не чуючи його голосу, осмілиться і влізе досередини? Адже поки б він міг докликатися помочі, то могло б бути запізно! Він рішив обізватися, вхопив із шафи простирало й кинув його на стіл так, що воно накрило гроші, на простирало кинув подушку, потім стару реверенду. „Скажу, що роблю трохи порядок у покою, а, зрештою, не дозволю ні до чого доторкатися… Не впущу сюди, запру двері до цього покою… Коли хто чого потребує, нехай увійде до кухні й там скаже…“
Тим часом стукання до дверей роздалося другий і третій раз, поки вкінці о. Нестор, поховавши важніші сліди свого заняття в покою, не зважився вийти до кухні, запираючи за собою покоєві двері.
— Ну, хто там? Хто там? — озвався він, коли стукання знов роздалося твердо, хоч і не надто міцно.
