тоді так хапав його за душу. Та нині він здригнувся від тих споминів. Аджеж це був початок його нещастя! Це була та солодка отрута, котрої закоштувавши, він отруїв ціле своє життя. Від тої першої хвилі, коли оті блискучі очі зустрілися з його поглядом там, у князівській офіцині, переробленій на школу, ця жінка сталася прокляттям його життя, його фатальною звіздою, що причинила йому несказану силу мук і терпіння, мов іржа залізо, згризла всі його молоді чуття й пориви, спаралізувала всю владу його душі, знівечила його спосібності, зв'язала його надії, вигризла, витравила все те, що чинило його правдивим чоловіком, заплюгавила його душу споминами грішних бажань і грішних учинків — і все те, все те пощо? Для якої мети? Зразу, певно, без мети, тільки силою самого фаталізму, нерозривно зв'язаного з жіночою природою, а потім — ох, потім фаталізм став свідомим демонізмом! Ця жінка — то мій злий дух, то демон-спокусник, що облесливими словами приведе чоловіка до впадку на те тільки, щоб насміятися над ним, втоптати його в болото, взяти його під ноги.
О. Нестор усе ще сидів, опертий ліктями о стіл і затуливши долонями зажурені очі. Він увесь тремтів, вдивляючись очима фантазії в ті несамовито блискучі очі графині Торської, котрі тепер ясніли перед ним, ненастанно, вперто сверлячи його до дна душі так само, як сверлували його тоді, у фатальній хвилині його найтяжчого упадку.
„Демон! Демон! Демон!“ — вертіло в його голові. — „Це не проста жінка, це справді відьма, не даром люди по селі говорять про неї, що вона кров людську ссе! А хіба ж мою не ви-
