Божого не побачиш! Ти думаєш, що я не маю іншої роботи, як для тебе бульбу шкробати? А сам ти що нині ввесь ранок робив? Чому не прийшов та не пошкробав? А шкробало б тебе попід серце та по печінках, ти, худобо погана! А дивіть на нього!
Ледве-не-ледве вдалося Деменюкові втишити Гапку хоч настільки, що вона тільки потихо в закутку бурчала та вичитувала Гадині безконечні парамеї[1]. А Гадина ані вухом не вів у той бік. Він сміявся, жартував з пані Олімпії, моргав до Параски, штуркав підпасича, трохи тумануватого[2] хлопчика, оповідав про те, як Цвяха били під корчмою, і загалом був дуже в веселому настрою. А коли скінчився обід, він, виходячи, вщипнув Параску в рам'я, моргнув на неї значуче й, вийшовши на подвір'я, скрутився сюди-туди, й коли всі розійшлися, він шмигнув до возівні. За хвилину, крадучись, прийшла туди й Параска.
— Ну, що чувати? — шепнула вона.
— Чудово, чудово! — шептав радісно Гадина.
— Ну, що таке, кажи!
— Знаєш, я підслухав розмову старої відьми з попом! Скажу тобі, чудо! Посварилися на-забий!
— Ну, що ти кажеш?
— Аж мені самому страшно було. Так і думалось, що вона кинеться на нього й задушить його на місці.
— Та за що?
