зі скарбу ставав для нього тягарем, небезпекою? О. Нестор був так збентежений і зворушений до глибини душі, що не мав сили розміркувати над цими питаннями. Він почував тільки страх, небезпеку й непевність тут, де тепер находився, і другий раз, тремтячи й хапаючись, мов перелякана безпомічна дитина, встав із крісла й почав збиратися до відходу. Цим разом ані пані Олімпія, ані Адась не зупиняли його, не промовили до нього ані слова. Він вийшов, не прощаючись і не кланяючись, і потюпав до свого покою, де зараз щільно замкнувся, немов боячись, щоб зараз же за ним у білий день не прибігла сюди яка погоня.
А пані Олімпія й Адась іще хвилину мовчали. А вкінці Адась із плаксивим видом обернувся до матері:
— Що ж тут властиво сталося? Чого він так розгнівався?
— Не розумію, — холодно відповіла пані. — Щось сталося старому. Прийшов і почав говорити про свою близьку смерть, про свої гріхи, про покуту. Чорт зна що за дурниці! А мені зовсім не до того було. Розлютив мене натяком на те, що хоче записати свій маєток на якусь фундацію. Я почала йому, як розумному чоловікові, вияснювати, що його обов'язок записати все тобі, а він ні та й ні!
— І чого ж він так ненавидить мене?
— Хто його зміркує? Я думаю, що він не так тебе ненавидить, як гроші свої любить і боїться, що ти їх швидко розпустиш. Скільки разів я тобі говорила, Адасику, щоб ти при нім не надто показував свою панську натуру, вдавав скромного, трудящого та дбайливого господаря.
