потім, заки дійде до пів служби, винаходять собі народній звичай і на час проповіді виходять із церкви, щоб провітритись, погрітися на сонечку та побалакати з сусідами про ту ж саму свою нужду та гризоту, котру надармо раді б були розсіяти в церкві.
— Та й що то говорити? — мовив далі Гердер, хвилину помовчавши й нахиляючися до о. Нестора. — От і ви, єґомость… Бог мене покарай, коли я вас хочу осудити, але правда правдою лишиться! Ну, скажіть по правді, про що ви на парохії більше дбали: чи про душі своїх парафіян, чи про те, щоб якнайбільше грошей придбати, щоб у пані графині ласки не стратити?
— Ковалю! Досить тієї розмови! — боляче мов з-під ножа, скрикнув о. Нестор.
— Хіба ж то я вам новину кажу? Хіба ваше сумління тисячу разів на добу не говорить вам того самого? Правда, громада шанує вас за те, що ви менше дерли від свого попередника й від свого наслідника, але чи ж це заслуга? Громада шанує вас, що ви влекшили їй тягару, давши 5.000 ринських на церкву, але чи ж ви думаєте тим Бога підкупити? Відплатити свій гріх, тяжкий гріх, що ви стільки літ занедбали робити те, до чого були зобов'язані, занедбали любити своє духове стадо. Без любови ніяка робота, ніяка жертва нічого не варта. А коли є любов, то всяка робота, всяка жертва зовсім інакше виглядає, ніж коли вона є пустою формою.
Гердер був нині ще натще. В таку пору голос його робився різкий, слова летіли швидко й попадали в ціль, мов дрібний шріт. Тоді він не знав ніяких зглядів, говорив, що
