лагідно, напівіронічно, а дедалі зі щораз більшим жаром та запалом перебирати різні болячки мужицького життя, різні недомагання мужицької думки, то голос його при тім ставав міцний та дзвінкий, як нагострена сталь, роздавався чутко почерез стук молотів, стогнання міха, прискання іскор і скрип пильників, і такими ж яркими, прискаючими іскрами западав у людські душі. Слухаєш було його інколи в отій напівтемній кузні, що мала тільки одні двері, а ні одного вікна, і в уяві твоїй мимохіть устає картина широчезної, дикої цілини, покритої буйною хоптою, лопушшям та кропивою. А по тій цілині якась таємна, незрима рука веде плуг — нехитрий, звичайний хлопський плуг, з добре насталеним, блискучим лемішем і з таким же переднім залізом, що немов півмісяць одним гострим рогом впивається в землю. І йде той плуг звільна, важко та рівно й невпинно, скрипить інколи у твердому ґрунті, хрустить лемішем об камінці та недогнилі пеньки, але йде все далі й далі, підриває коріння хопти, ломить цілину, вивертає за собою товсту, рівну скибу. З Гердерової кузні йшли такі плуги, клалися такі скиби не тільки по оцих справжніх непереглядних чорноземних полях довкола, але також по запущеній, занедбаній цілині народньої думки, народнього духа.
— Знаєте що, Гнате? — обізвався о. Нестор, зупинившися перед ворітьми ковалевої фортеці, і, знявши капелюх із голови, краткованою хусткою почав обтирати піт, що густими краплями повиступав на його лиці, карку й величезній лисині, котрою світилося все його тім'я. — Ніяково мені йти на обістя цього єретика. Недавно я ганьбив його й заказав йому, що
