серце, Й вона попустила трохи його руку. Користаючи з цього, Цвях хопив іще кілька бараболь, а відтак прожогом кинувся до дверей.
— Бувай здорова, ти опирице, — крикнув до Гапки, — ти худа собако, ти копчене поліно, ти вороняче горло! Дав би тобі Бог ласку, щоб тебе на-завтра осліпив, оглушив і онімив, мені на радість!
— А ти погана душе! — крикнула Гапка, вхопила поліно й кинулася за Цвяхом. Та цей, вискочивши з сіней, хильцем перебіг подвір'я, влетів до супротилежної стайні й за хвилю вишмигнув з неї тою самою дорогою, котрою недавно тікав Гадина перед панею Олімпією.
— А щоб тебе грім Божий побив та поразив, щоб ти на місці мазею розіллявся! — кляла Гапка. — От іще чоловік! Потвора! І на яку кару Господь Бог таку худобу на землі держить? Ой, неспасенна душа того батька та й тої матері, що його такого виховали!
Гапка добре знала, що Цвях був нешлюбна дитина, і що всі говорили, буцім то покійний граф Торський, у котрого служила його мати, мав його вродження на своїм сумлінню. Вона знала, що це була й правда, а коли б не вірила людській поговорці, то ненависть графині до Цвяха й його матері була б її в тому впевнила. Та проте й сама вона не любила Цвяха, а особливо ненавиділа його за погане обходження з жінкою — доброю та тихою людиною.
„Господи!“ — міркувала вона, пораючися в кухні, — „і десь то Бог милосерний підведе першу ліпшу жінку під таке пекло, під таку страшну кару, щоб жити з отаким чоловіком! Йой! Ta-же коли подумаю собі про долю тієї
