везти й пляц[1] очистити“, — мигнула думка в голові пані Олімпії. Вона перехристилася й відвернула зір у противний бік, на подвір'я в малу офіцину, низенький і довгий будиночок, що ограничував подвір'я насупроти тієї офіцини, в котрій була її спальня й сальон, і одним кінцем вганявся в сад. В тій самій лінії, що „велика офіцина“, але окремо від неї, стояла обширна стайня, а далі — мурована возівня. Будинки ті з двох боків обграничували обширне подвір'я, перерізане повперек високим дощаним парканом, що на схід сонця притикав до вугла возівні, а к заходові добігав до малої офіцини. Та що та офіцина була довша і вбігала ще в сад — очевидно, пізніше добудованим помешканням, зложеним із двох невеличких покоїв, — то паркан на які три кроки перед тою офіциною вривався, припираючи до штахетів, котрі обколювали маленький квітник перед вікнами офіцини.
Пані Олімпія йшла подвір'ям, пильно озираючись на всі боки. В малій офіцині поміщалася служба: льокай Танаско Гадина, кухарка Гапка і старий Гнат Деменюк, колись гуменний, а тепер, коли графиня хазяйства не вела й поле здавала в оренду, пасічник та загальний доглядчик. Тут була й кухня, і покій для пахтяра, що орендував і поле графині. Решта господарських будинків стояла оддалік за гостинцем[2].
У кухні вже палилося. Дим рівним синювато-рожевим струмочком плив із комина прямо вгору, немов силкувався вибігти понад вершки
