Полюбивши її і стративши всяку надію позискати її руку, Нестор покинув філософію[1], вступив до семінарії[2] й висвятився в целібаті[3]. Саме тоді почув, що вона вийшла заміж. Власті духовні полюбили його; був спосібний, покірливий, працьовитий. Йому всміхалася висока кар'єра єрархічна, та серце його боліло, не давало йому забути втраченого щастя. Швидко дізнався про сумну долю своєї улюбленої, про слабість графа, хоч, звісно, і думкою здумати не міг собі всеї тої безодні горя, яка придавлювала її душу. Він любив її щиро, і кожна звістка про неї, зла чи добра, ранила його душу, на довгі дні відбирала йому спокій, робила його неспосібним до праці, до думання. І він постановив собі перебороти себе. Пішов на катихита до народніх шкіл[4] в одному невеличкому та глухому містечку, щоб бути далеко від неї, не чути про неї. Та спокій і тут не був тривкий. То через газети, то через усяких приїжджих людей він хоч вряди-годи чував про неї. А чим рідше доходили вісті, тим важкішим тягарем падали на душу о. Нестора, тим довше мучили його. І він забажав ще далі втекти від світу, здичіти зовсім. Попросився на парохію до одного з найглухіших гірських закутків. Десять літ прожив там безвихідно, без газет, без листування з
- ↑ Філософічний факультет університету; скінчивши його, можна було стати вчителем середньої школи.
- ↑ До духовної семінарії — інтернату для студентів богословського факультету.
- ↑ Целібат — безженство; в греко-католиків чи уніятів це можна, і навіть останніми часами було змагання в духовної уніятської влади, щоб усі попи не женилися, як ось католицькі; целебс — безженний піп.
- ↑ Катихит — учитель закону Божого.