обсадити не надто широкий плай від південного боку і тим плаєм поступати чимраз далі догори, а звір, не маючи іншого виходу, мусів конечно попастися в їх руки і на їх ратища.
Опинившися на тім важнім, хоч дуже небезпечнім плаю, Максим Беркут велів товариству на хвилю розложитися і спочити, щоби набрати сил до трудного діла. Сонце сходило, але гілля смерек і сусідні горби заслонювали його вид. По короткім віддиху Максим почав розставляти ловців у два ряди так, щоби вповні обсадити плай.
Доки плай ще вузький, кожному ловцеві прийдеться стояти на п'ять кроків від другого; але дальше вгорі, де плай розширяється в цілу споховасту площину, там прийдеться ловцям ширше розступитися.
Одно тільки клопотало його, що зробити з Мирославою, яка конче хотіла й собі стояти на окремім становищі, а не при боці свого батька.
— А що ж то я гірша від оцих твоїх пасемців, — говорила вона, рум'яніючись, мов рожа, до Максима. — Їх ти ставиш на становищі, а мене не хочеш… Ні, цього не буде! І для мого батька це був би стид, коли б нас двоє стояло на однім становищі! Правда, батеньку?
Тугар Вовк не міг їй супротивитися. Максим почав говорити їй про небезпеку, про силу й лютість розжертого звіря, але вона зацитькала його.
— А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором! Ану! Нехай котрий будь із твоїх пасемців спробує зо мною порівнятися, побачимо, хто дужчий!
