до старого Захара, а боярин зупинився близь огнища.
— Батьку, — сказала Мирослава до Захара, — я бачила твого сина!
— Мого сина? — сказав Захар, спокійно, мов про помершого.
— Так! При помочі оцього перстеня я пройшла монгольський табір і бачила його. Маймо надію, батьку, що він швидко буде знов на волі.
— Трудно, доню, трудно! Але хто це прийшов іще з тобою?
— Це я, старче, — сказав, виступаючи перед нього, Тугар Вовк, — чи пізнаєш мене?
— Лице твоє пізнаю, ти був боярин Тугар Вовк. Що привело тебе до нас?
— Я прийшов до вас, старці тухольські, в посольстві від великого Бурунди-бегадира, начальника монгольської сили.
— Чого ж хоче від нас Бурунда-бегадир? — спитав Захар.
— Бурунда-бегадир велить сказати вам, що сила його велика і непоборна, що дармо ви робите засіки в ваших вивозах, дармо будуєте машини до кидання каміння, нічим ви не врадите проти його сили.
— Видно, що твій Бурунда починає нас боятися, коли задумав нас лякати. Це добрий знак. Говори дальше.
— Ні, старче, не слід тобі легковажити слів начальника монгольського. Його погроза, то половина кари, а його кара страшна, як кара Божа! Слухай же, що велить далі сказати вам Бурунда-бегадир моїми устами. Ціль його походу край угорський, дідицтво Арпада, що був підданим великого Джінґісхана, а тепер не хоче признати його зверхности. Щоб
