діюсь, що ти скажеш мені те слово, як трапити до серця твоїх громадян і твого батька, щоб пристали на нашу пропозицію.
— Дарма твоя робота, боярине! Тухольці не пристануть на таку заміну.
— Не пристануть? — скрикнув боярин. — Чому ж не пристануть?
— Тухольці будуть битися до останнього, щоб не пустити вас через гори. Чи, може, мали б за таку нужденну заміну, як я, допуститися зради на своїх верховинських і загірних братах, котрих села мусіли б тоді бути зруйновані оттак, як наша Тухля?
— І вони будуть зруйновані, дурний хлопче! — сказав боярин. — Аджеж замала сила твоїх тухольців, щоб спинити нас.
— Не хвали, боярине, дня перед вечером! На що тут великої сили, де сама природа своїми стінами і скелями спиняє вас?
— А все таки ти скажи мені, як говорити до твого батька і до тухольців, щоб трапити до їх серця.
— Говори щиро, по-правді, це єдине чародійське слово.
— Ой, не так воно, хлопче, не так! — сказав невдоволений боярин. — Не спроста то йде у вас. Твій батько старий чарівник, він знає таке слово, що кожному до серця трапляє, він тебе мусів його навчити. Аджеж без такого слова ти не міг нахилити на свій бік моїх лучників, котрі так скажено за нізащо билися з монголами, якби, певно, не билися за найліпшу плату.
Максим усміхнувся.
— Дивний ти чоловік, боярине! — сказав він. — Я ніякого такого слова не знаю, але скажу тобі виразно, що хоч би й знав, то не
