страшна назва „монголи“, — в найближчій хвилі вони вже були тим, чим були звичайно, вже кожний держав у руках свою зброю, стояв у ряді поруч з іншими, готовий до кривавого бою.
— Головне діло наше, товариші, держатися цих стін. Поки ворог не випре нас від цього дому і не оточить на вільнім полі, поти не маємо чого боятися. Дім цей, то буде наша твердиня!
І він розставляв лучників коло вікон, коло дверей по два і по три, як до важности й доступности місця. Деякі мали в середині дому, щоб доносити з боярського складу лучникам стріл і рогатин, головна ж сила мала стояти при входових дверях, щоб в разі потреби проломити ряди напасників і відбити їх від дому.
А тим часом монголи на ріни[1] над Опором зупинилися, позлазили з коней і, розділившися на три відділи, рушили під горбок трьома стежками. Очевидно, провадив їх хтось добре знайомий зі стежками й ходами, бо цілий той маневр відбувся швидко, без вагання, без довшої запинки. Маневр той показував ясно, що монголи хотіли зі всіх боків обійти й оточити дім відразу.
Але хто це йде так завзято на чолі середнього, головного відділу монголів? Глядять товариші і очам своїм віри не ймуть. Це не хто другий, як сам властитель цього дому, гордий боярин Тугар Вовк.
— Наш боярин! Наш боярин! — скрикнули деякі дружинники, яких Максим, не довіряючи їх щирості, поставив у ряди в суміш із тухольцями.
- ↑ Рінь — піскувате місце.
