— Далеко відси?
— Відси до Перемишля два дні ходу, а з Перемишля до гір ще два дні.
— Хто стереже?
— Стережуть його нашого князя бояри, що на нім поробили засіки. Але бояри не радо служать князеві Данилові Романовичу, не радо стережуть засіків. Мала обіцянка склонить їх на сторону великого джінґісхана.
— Але чому ж досі ми нікого з них не бачили в нашім таборі? — спитав Пета.
— Годі їм, великий бегадире. Народ, серед якого вони живуть і який мусить поставляти оружних людей для оборони засіків, не радо зносить їх владу над собою. Дух бунту і непокори живе в народі. Серце його тужить за давніми порядками, де не було ні князів, ні влади, де кожна громада жила для себе, а проти спільного ворога всі дружилися по добрій волі і вибирали та скидали свою старшину. В оцих горах живе один дід, що його прозвали бесідником, і той роздуває полум'я непокори в ім'я тих старих порядків. Народ дивиться на бояр, мов пастухи на вовка, і скоро би тільки побачив, що бояри тягнуть у сторону великого джінґісхана одверто, то побив би їх камінням. Коли ж за приближенням нашої сили бояри піддадуться вам і віддадуть вам засіки, народ пирсне, як полова від вітру.
Пета слухав уважно бесіди боярина. Насміх і погорда заблискотіли на його тонких губах.
— Дивні ж у вас порядки! — сказав він. — Князь бунтує проти своїх слуг, слуги проти князя, князь і слуги проти народу, а народ проти усякої влади! Дивні порядки! У нас, коли дрібні ватажки хотіли бунтувати проти
