задля примхи затроювати наше спільне життя? Ти говориш, що покинеш мене, коли я назад прийму її. Пощо говорити дитинства? Адже знаєш, що се неможливо. Покинеш мене, — ну, і куди дінешся? Знаєш добре, що тітка не прийме тебе, бо ж вона тілько на те держала тебе, щоб випхати замуж, а тепер не схоче бачити тебе на очі. Знаєш добре, що, коли би ти покинула мене, се був би скандал і для мене, се пошкодило би мені в опінії моїх зверхників, і я вжив би всіх правних способів, щоб привести тебе назад додому, а надто був би змушений розголосити, що ти покинула мене на те, щоб віддатися неморальному життю, — і тобі була б загороджена дорога до всякого заняття, тебе не приняли би в жаден чесний дім. Подумай про се все! Адже ти, серденько, в моїх руках, тим більше, що й посаг твій тітка віддала в мої руки, і я, як твій муж, заразом також і твій опікун, щонайменше доти, доки ти неповнолітня».
— Вона розплакалася страшенно, сиділа мов зломана, але не говорила ані слова.
«Бачиш, — мовив я далі до неї, — се вже відразу видно нам обом, що ми не дібралися, що щасливого подружжя з нас не буде, що ти не можеш задовольнити мене, ані я тебе. Але хто знає, може, як привикнемо, то воно якось і піде. Я чоловік старший, мене ти не переробиш, але ти молода, повинна підладитися до мене. Повинна робити все, що можна, щоб мене привернути до себе, щоб мене тягло додому, а не відпихало від нього. Наразі таким магнесом була б Орися, з часом могла б бути ти».
— Вона зірвалася, мов опарена, — бачите, не привикла до того, щоби з нею говорено по правді і по щирости.
«Ні, ні, ні! Не хочу! Одної хвилі не стерплю, щоб обік мене жила в домі наложниця мойого мужа!»
«Ну, ну! Наложниця! Пощо зараз таке погане слово? Хіба вона наложниця? Служниця та й годі. Кому яке діло до того, яку службу сповняє вона?»
«Не хочу! Не хочу! Краще з моста в воду», — повторяла вона.
«Ну, не хочеш, то не хочеш, — мовив я. — Я також не хочу, щоб ти тікала від мене або топилася. Уступлю тобі сей раз, а властиво зажду, аж поки схочеш».
«Ніколи, ніколи!»
«Ну, не зарікайся. Ти ще не знаєш мене. Можеш каятися того, що змусила мене уступити».
— Вона видивилася на мене, широко витріщивши очі. У неї
