«Що ж мені робити? — говорю я до свойого совітника. — Женитися з якою-небудь служницею?»
«Боже вас борони! Се добило би вас цілковито».
«Ну, то й сам не знаю. У мене нема знайомостей у вищих сферах».
«Дурниця! — мовив совітник. — Нині нема, завтра можуть бути. Досі ви не були нічим, а віднині ви пан офіціал, то вже ніякі двері не запруться перед вами. Коли хочете, я введу вас у дім моєї своячки, там щосуботи буває невеличке товариство, бувають панночки, — ану ж вам котра сподобається».
«О, пан совітник дуже ласкаві! Буду безконечно вдячний».
— Совітникова своячка, — то була одна львівська міщанка, каменична пані. В суді знали її дуже добре і не звали інакше як тілько «цьоця Зюзя». Говорили, що колись се була осібка досить легкого гатунку, поки один богатий міщанин не взяв її з вулиці і не оженився з нею. Вона віддячилася йому звичаєм таких осіб, своїм поводженням довела його до божевілля, що з часом змінилося в тихий ідіотизм. Як нешкідливого і невлічімого хорого, його віддали в її руки, і вона помістила його в офіцині його власної камениці, у вузенькій, холодній комірчині на піддашшю, держала його там не ліпше худобини і доглядала так, що він по кількох літах умер у страшнім запущенню, мало що не з голоду. Тепер се була «статочна» пані, показної туші, гостинна і добродушна, і мала непереможну пасію сватати молодих паничів і панночок. У її салонах бували і пан президент, і мій совітник, і мало що не всі урядники-кавалери з суду, з дирекції скарбу, з пошти, кандидати адвокатури і т. д. Цьоця Зюзя потребувала тілько раз зирнути на кавалера, і в тій хвилі відгадувала його смак і вміла підшукати йому партію. Вона раз у раз держала при собі по кілька панночок, якихсь сестріниць, братаниць, кузинок, що їх стягала з різних закутків провінції, звичайно сиріт, незаможних і беззахисних, і покладала свою амбіцію в тім, щоб видавати їх замуж. Говорили навіть, що сама справляла для них шлюбні виправи, а що найважніше, їх будущим мужам вироблювала своїми впливами різні невеличкі посади, допомагала до авансу, рятувала в клопотах, у дисциплінарках і т. д.
— От тут-то, в салоні цьоці Зюзі, я й пізнав свою будущу жінку. Я танцював з нею мазура, панночка подобалася мені, ми балакали про байдужні речі і розійшлися. В часі другого
