рації, не хотів мішатися в сю неприємну історію. Потім здибав Шнадельського, що зі зворушення аж розхорувався. Оба пішли додому. Але сьогодні рано, о дев'ятій, він бачив паню Стальську на залізничім двірці. Поїхала, здається, в напрямі до Львова.
Се було дуже важне відкриття.
— Зараз телеграфую на всі стації і до львівської поліції, — мовив слідчий. — Віднайдення сеї пані для слідства першорядна річ.
— Чи не міг би я прислужитися чим? — закинув Шварц. — От, приміром, об'їхати найближчі стації і розвідати усно, чи не висіла де там? А в крайнім разу доїхати аж до Львова?..
Президент обернувся до слідчого.
— Як пан совітник думають?
— Що ж, се було би не зле. Мати чоловіка, що особисто знає дотичну особу — все ліпше, ніж телеграфічно посилати рисопис, який і так не все осягне мету.
— Добре, — згодився й президент. — Розуміється, поїдете як приватний агент. Я дам вам свій білет.
— Коли пану президентові залежить на поспіху, то добре було б зробити се зараз. О першій відходить поїзд.
— Але де я вам візьму грошей на дорогу? Без ухвали радної палати не можу.
— На перший раз у мене є пару ринських, а там я зателеграфую, куди мені вислати.
— Коли так, то в ім'я Боже! — мовив президент і, написавши кілька слів на своїм білеті та вложивши його в коверту, вручив Шварцові. Сей поклонився всім панам і побіг із сього будинка, де під впливом виводів слідчого, які він підслухав під дверима, і під впливом його запитань йому почало було робитися душно і нелюбо.
Вирвавшися з суду, Шварц пустився бігти додому, де надіявся застати Шнадельського. Але на ринку йому надсунула назустріч купа народу, серед якої Шнадельський, розхристаний, увесь червоний від горячки, що палила його, захриплий і ледво притомний, усе ще викрикував уриваними, беззв'язними реченнями своє оповідання про те, як то він відкрив неживого Вагмана. Шварц увесь похолов, зрозумівши ситуацію. Він знав, що Шнадельський хорий, що його палить горячка. Він усю ніч усе говорив про Вагмана. Над раном, коли
